post-factum

А перед сном, любі діточки, розкажу вам казочку.

Хоча ні. Не в моєму стилі.

Варто було б просто сказати, що у мене декілька днів тому виникла дуже цікава, дуже приставуча і частково безумна ідея перенести свій хомяк із reiserfs на ext4. І причини на то три. Першою є моральна застарілість рейзера, другою — тормознутість на запис через постійно зростаючу фрагментацію (у мене розділ забитий у середньому на 90%), а третя і, мабуть, найважливіша — цікаво.

І тепер сидить я і думає, як би його безпечно усе забекапити, а потім не менш безпечно розбекапити. А ганяти туди-сюди 115 гігабайт даних ще те задоволення. І тому треба зробити це раз, та як треба.

От і казочці кінець, а хто слухав — ідіть спать, бо ж ніч надворі.

Зараз доп’ю чай і знову пірну у триденну естафету пустопорожньої писанини по навчанню. Сподіваюся, що вкладуся у строки і план виконаю.

Новий вірш лежить недописаний, не знаю, що із ним робити, таке буває, іноді, але буває, і доводиться такі речі знищувати через їх незавершеність або відсутність натхнення писати це або ж взагалі все.

Звісно, додому не поїду. Навіть і не знаю, коли поїду. Сподіваюся, на початку квітня.

Вчора, до речі, як то не дивно, ходив у спортзал гуртожитку, трохи потягав гантелі і пограв у настільний теніс.

Приємно, що мою творчість використовували як доказ у одній із літературних суперечок. Клацати сюди.

Дійшли руки читати Олександра Куликова. Я вражений.

***

Нероздільність подвір’я і патіо.
Нерозрізненість націй і рас.
А чому б не зіграть мені партію
З усіма чемпіонами враз!?

Відчуття усесвітньої зайвості.
Дебютую, як в квітках — осот.
Я із надміром слів — як у захисті,
І нестача думок — як цейтнот.

А десь там, де «grand»-війни, «gross»-вестерни,
Де, на жаль, їстівні всі плоди,
Ресторанна обслуга гросмейстерно
Конструює клієнтські ходи.

Там же, де шахівниця — мов крижиця
Й кожен піде,
        ступивши
                на дно,
    Індіанка з індусом
            ріжуться
       Напідпитку
           у доміно…

Може, я і винайшов велосипед, але, між іншим, оця штука дозволяє відслідковувати втрату пакетів у реальному часі:

#!/bin/bash
number=0
while true
do
        ((number++))
        echo -n "[$number] pinging $1... "
        ping -c 1 -q $1 >/dev/null 2>&1
        if [ $? == 0 ]
        then
                echo "[OK]"
        else
                echo "[FAIL]"
        fi
        sleep 1
done

Придбав собі стартовий пакет Utel, тепер мене можна спробувати знайти за ще одним номером (див. оцю сторінку).

Старий номер працює і лишається головним. Utel — на пробу 3G.

Треба було сьогодні поїхати у справах до одного магазину. Ну, я собі намітив дві точки майже у центрі Києва і відправився на першу, на Арсенальну.

Ну от звідки я знав, що на вулиці Московській, там, де магазин, знаходиться Вищий адмінсуд України? Купа народу із прапорами Юльки, а далі, за щільним кордоном міліції, братчики Януковича. Ну я підійшов до кордону, спитав якогось молодого бійця, чи є прохід, на що отримав відповідь, що проходу таки немає. Покрутився, поплювався і поїхав на Печерську, на другу точку.

Повертаючись назад, заїхав на Арсенальну, там від Юльки вже нічого не було, лише біля дороги купа синіх палаток із мордатими товаришами всередині загороджувала тротуар. І  міліції поменшало, і їх «бобіків», і строгих ПАЗів із тонованим склом.

Підходячи до метро, почув одного молодика спереду, який наспівував щось про те, що він уже отримав свої «сто рублєй», а також про те, що «повоювали за Юльку, а всьо-равно Янукович — наш прєзідєнт». До речі, біля входу на станцію народу було багато, але політична приналежність кольором не виділялася ніяк.

На самій станції метро «Арсенальна» також гуртувалася невеличка купка підозрілого народу.

Сутичок, наче, не було, у Києві тихо.

З літа у ноуті набралося трішки пилючки, ну такий собі кавалок, схожий на войлок, хоча менший, аніж той, що я літом же і витягав. Коротше кажучи, ноуту дихається вільніше, температура менша.

Сьогодні у (Ольги, Олі) Ольки Глаткевич День народження, а саме, здається, сімнадцять рочків, з чим я її і вітаю.

Відкрив для себе libvirt, і на місцевому серваку підняв оточення Деба у qemu, а керую ним зі свого ноута.Така собі пісочниця.

Навчання відразу набрало темп галопу, сьогодні багато і довго писав. І ще більше доведеться зробити на вівторок.

Чогось хочу, не знаю чого.